В сучасну медичну практику міцно ввійшли методи електропунктурної діагностики. Як найбільш популярні на сьогоднішній день методів можна назвати методики: Накатані, аурикулярну диагностику та електропунктурну діагностику за Р. Фоллем. Практика доводить їх інформативність, діагностичну цнність та достовірність. Значний практичний інтерес до цих методик пояснюється також достатньою вивченістю і науковою обгрунтованістю. Із них найбільш адаптованим до методології офіційної, традиційної та нетрадиційної медицини є метод Р. Фолля (EAV).

Сам автор визначав свій метод як «варіант акупунктури із вимірюванням струму, при якому можна точно дослідити кожну окрему акупунктурну точку».

Можливості діагностичної складової методу:

1. EAV можна використовувати для виявлення акупунктурних точок. Так метод використовувався перші 15 років.
2. Після того, як були описані та систематизовані інформаційно — функціональні взаємозв’язки точок вимірювання з органами та тканевими системами, стала можливою синтетична діагностика із визначенням топічності, характеру патологічного процесу та визначенням виду ушкодженої тканини.
3. Діагностичні можливості методу значно розширилися із сформулюванням Р. Фоллем поняття «вогнищевих» захворювань та віддаленого патогенного впливу вогнища инфекції на організм людини.
4. Революційним в нетрадиційній медицині стало відкриття феномену медикаментозного тестування, яке дає можливість підібрати необхідний препарат та його оптимальну терапевтичну дозу, а з використанням тест-препаратів (нозодів, органних препаратів та ін.) — встановити етіологічний і нозологічний диагноз.

Та найбільша цінність EAV, як діагностичної методики, полягає в тому, що при застосуванні різних лікувальних впливів на організм, вона дає можливість здійснювати зворотній зв’язок і коригувати параметри терапевтичного впливу в залежності від стану пацієнта. Тому не дивно, що багато авторів нетрадиційних лікувальних методик, в тому числі і інформотерапія, активно використовують EAV для діагностики функціонального стану пацієнта, для контролю за оздоровчим процесом, динамікою і ефективністю лікувальних заходів.

Маючи певний досвід у практичному використанні методики Р. Фолля в інформотеррапії, нам хотілося б поділитися міркуваннями з приводу свого бачення деяких питань діагностики, що виникають у кожного лікаря-інформотерапевта, який застосовує методику в своїй роботі.

Термінологія.

На нашу думку, слід користуватися термінами та абревіатурою (позначення інформаційних каналів, точок вимірювання), започаткованими самим Р. Фоллем. Деякі терміни спотворені неточністю перекладів, іноді навіть не з мови оригіналу. Неправильність окремих термінів закріпилася історично. Навіть назва самого методу — електроакупунктура, хоча за технологією це — електропунктура. За класичними інформаційними каналами Р. Фолль зберігає термін «меридіани», а канали, які сам описав, називає «судинами». У використанні терміну «точка вимірювання» Р. Фолль не послідовний. В описових частинах він вживає термін «акупунктурна точка», а в графічній частині (атласах, рисунках) — «точка вимірювання» — MESSPUNCT. Позаяк точки, що використовуються в EAV, це не завжди точки акупунктури, а іноді неспівпадання локалізації однойменних точок досить суттєве, то доцільно вживати термін «точка вимірювання». В назви інформаційних каналів та в назви точок вимірювання багато «новизни» вносять самі автори модифікацій («меридіан фіброзної дегенерації» — Катін А.Я.)

Двояко вживається Р. Фоллем термін «вказівна діагностика». В широкому розумінні EAV — це вказівна діагностика (вказує на функціонально порушені канали і точки вимірювання). Але поняттям «вказівна діагностика» Р. Фолль також користується, коли визначає порушені канали за локалізованими змінами на шкірі в місцях розташування точок вимірювання чи місцях проходження інформаційних каналів.

Вимоги до робочого місця, підготовки пацієнта, лікаря.

Вимоги до робочого місця, підготовки пацієнта, лікаря не повинні бути такими жорсткими. Цілий ряд існуючих обмежень та вимог істотно не впливають на результати обстеження і ними можна знехтувати. Наприклад, не так суттєво, чи вживав пацієнт напередодні алопатичне лікування. Важливо тільки, щоб оператор знав, які саме ліки вживав пацієнт, якщо такий факт мав місце.

Загальна провідність.

Спочатку результати вімірів трактувалися через поняття «енергетики», пізніше — через поняття «тонус ВНС». Параметри норми, встановлені Р. Фоллем (82-86 од. шкали приладу) особливих заперечень не викликають (хоча за Ф. Крамером — 80-85 од.), але практика показує, що немає потреби перед обстеженням пацієнта штучно підвищувати чи знижувати цей параметр. Тим більше, що ефект таких дій, як правило, нетривалий і не утримується протягом часу обстеження. Сказане має відношення і до зональних (квадрантних вимірювань). Процедура вимірювань повинна бути корректною (однакові електроди для всіх відведень та стандартизовані умови обстеження). Враховуючи динамічні зміни цих показників навіть на протязі доби, трактування результатів, коли стан органів у відведенні оцінюється як «запалення» (показник підвищений) чи як «дегенерація» (показник знижений) нелогічне. Зрозуміліше пояснення показників через локальний вегетативний баланс органів конкретного відведення, на який може впливати наявність органічних чи функціональних блоків. Порушення таких показників завжди квадрантно обумовлені локалізацією патологічно змінених органів (показники, як правило порушені щонайменше у двох відведеннях). Наприклад, якщо має місце патологічний процес в правій легені, то знижені показники будуть у відведеннях «права рука — ліва рука» та «права рука — права нога».

Цей діагностичний параметр викликає найбільше суперечок. Можна зрозуміти бажання дослідників розширити коридор норми (Яновский О.Г. и др., 1998, Россман Х., Россманн А., 2000). Але навіть змінюючи коридори функціональних класів, за «ідеальну норму» і як орієнтир при тестуванні продовжують вважати показник 50 од. шкали приладу. Такі поправки коридорів функціональних класів повинні бути не довільні, а грунтуватися на математичних розрахунках і оцінюються тоді не абсолютні значення провідності у ТВ, а відхилення від середньої величини. (Ф. Крамер, 1995, Иродов М.А., 1999, 2000).

Обсяг вимірювань.

Обсяг вимірювань визначається метою, яка поставлена перед дослідником. Але, якщо лікар хоче вирішувати питання синтетичної діагностики і трактувати одержані результати в співставленні із клінічними даними та іншими параклінічними методами для постановки клінічного діагнозу, то об’єм обстежень повинен включати максимальну кількість дистальних точок вимірювання. Враховуючи низьку інформативність корпоральних точок, допустимо використовувати тільки окремі з них. Вирішувати широкий діапазон конкретних діагностичних завданнь, оперуючи тільки результатами вимірювань в контрольних точках вимірювання недопустимо.